Це інтерв’ю з Марією Абрамовою. Марія Абрамова є випускницею Одеського національного університету імені І.І.Мечникова. Вона є також перекладачем з французької мови. Протягом своєї перекладацької діяльності неодноразово співпрацювала з багатьма українськими видавництвами. За студентських років, учасниця Всеукраїнських та міських олімпіад.

4 січня 2019 року, телефонний зв’язок, Одеса – Львів.

Інтерв’юер: Доброго дня, Маріє! Дякую за те, що погодились взяти участь у проекті. Почнемо з перекладу, мабуть. Що таке переклад для Вас?

Марія: Ну, по-перше,я хотіла б подякувати за запрошення. То була для мене велика честь…брати участь у інтерв’ю. Я, чесно кажучи, ніколи інтерв’ю не давала, тому трошки хвилююся…Ніхто не цікавився моїм життям досі, а тут справжнє інтерв’ю, тому дуже дякую Вам за запрошення спершу.

Інтерв’юер: Тож, чим саме для Вас є переклад?

Марія: Можу сказати, що насамперед це улюблена справа, тобто це те, що я люблю, це те, що я просто люблю робити по житті. Я не люблю таких кричущих фраз типу: «переклад для мене – це сенс мого життя», чи там: «я хочу присвятити перекладові всю себе»… Не люблю таких фраз, тому просто скажу, що переклад – це улюблена справа, це саме та галузь, в якій я хотіла б і мрію досягти успіху в майбутньому.

Інтерв’юер: Ну, і ця справа Вам подобається, так?

Марія: Так, мені неймовірно подобається перекладати. Я думаю, що без любові до перекладу нічого взагалі не вийде і не вийшло б. Тому це така необхідна деталь, надзвичайна любов до цього. І крім того це такий, знаєте?, спосіб поєднати те, що я люблю, а люблю я дві речі (окрім перекладу) - це французьку мову та літературу. Я обожнюю читати. Я читаю давно, читаю з малечку. Тобто я десь в чотири роки навчилась читати і з того часу я книжку з рук не випускаю, тобто вона завжди зі мною, куди б я не йшла…у магазин просто за хлібом…але зі мною завжди є у сумці книжка.

Інтерв’юер: Тобто Ви, можна сказати, живете цим, так? З самого малку і ось далі, це для Вас як спосіб життя, можна сказати. Так?

Марія: Так, так. От читати я люблю. Друзів у мене було мало в житті, а от книжок багато. Можна сказати, що книжки й були моїми друзями. Тобто читаю я давно. Читати я люблю. І французьку мову я люблю.

Інтерв’юер: Добре. І ось зараз таке професійне питання: як відбувається художній письмовий переклад? Тобто, які саме етапи роботи – від пошуку книжки до публікації?

Марія: Ну, насправді для перекладача початківця, це доволі непросто почати роботу з якоюсь книжкою. Проблеми були. Якби я знала особисто видавців, редакторів, коректорів, я думаю, це було б легше. Оскільки я початківець і нікого в цій галузі не знала…Ну, вже трошки знаю, але, коли починала три роки тому не знала абсолютно нікого. В мене не було знайомих, які б цим займалися, тому мені доводилося просто шукати сайти видавництв. Тут все дуже просто і банально. Я шукала сайти. На сайтах зазначено зазвичай електронну адресу, куди можна написати. Тобто зараз ХХІ століття, у всіх є електронна пошта.

Інтерв’юер: Ну, так, усе в електронному вигляді…

Марія: Так-так. Тобто це електронна пошта, яку я знаходила, це Фейсбук сторінки, тому що всі, хто працюють у видавництві зазвичай мають якусь свою особисту Фейсбук сторінку. Я писала або в месенджер, або на електронну пошту.

Інтерв’юер: І, тобто, ось саме видавці казали Вам, яку книгу Ви маєте перекладати, так?

Марія: Так…ну, якщо видавці відповідали, то вони казали…Чесно кажучи відповідь не завжди надходить. Інколи відповідь надходить, але запізно. Тобто бувало й таке, що я чекала на відповідь протягом трьох, чотирьох, п’яти місяців.

Інтерв’юер: Ого! Місяцями!

Марія: Понад рік. Так, місяцями і навіть роками можна чекати відповіді від видавців, на жаль. Це дуже довгий процес. Тому краще телефонувати.

Інтерв’юер: Тобто, щоб особисто вже з ними зв’язатись, так?

Марія: Так, телефонувати. Але, на жаль, номер телефону на сайті не знайдеш…і таке замкнуте коло.

Інтерв’юер: Трохи морока. А ось є таке уявлення, дещо спрощене, що перекладач має перекласти і все. Чи це так? Чи, можливо, щось інше є в цьому…саме в перекладі?

Марія: Ну, тут можна сказати, що от доволі розповсюджена практика серед перекладачів художньої літератури – це переклад «в шухляду». Тобто, коли перекладач ще не контактував з видавництвом. Не знає чи ця книжка буде опублікована. Він просто, скажімо, цікавиться якимось автором, просто любить якусь літературу, якийсь твір.

Інтерв’юер: Так, тобто для себе?

Марія: Так, він перекладає для себе. Раніше казали «в шухляду», зараз, напевно, «в робочий стіл»… Він перекладає, зберігає цей документ, і йому залишається лише сподіватися, що колись хтось цим твором, цим перекладом зацікавиться. Я такий метод не дуже люблю. Мушу сказати, що я «в шухляду» перекладаю дуже мало, тому що для того, щоб перекладати мені важливо знати, що ця книжка побачить світ колись.

Інтерв’юер: Ну, так, що вона потрібна дійсно.

Марія: Так, що вона потрібна, чи буде потрібна. А так…перекладати, не знаючи чи взагалі хтось зацікавиться цим. Для мене це дуже важко. Можливо, це не правильно, знаєте?, тому що будь-який переклад – це досвід. Тобто я можу здобути нові знання, я можу здобути новий досвід, але, на жаль, це не зовсім для мене. Мені перекладати так важко. Хоча є такі люди. Я знаю навіть серед поважних, відомих перекладачів (там…сімдесят, вісімдесят років людям), в них є 20-30 книжок, які вони переклали.

Інтерв’юер: В запасі, так?

Марія: Але вони не знають чи будуть вони колись опубліковані…чи, можливо, вже після їхньої смерті…

Інтерв’юер: А ось саме щодо перекладачів. Як Ви вважаєте, яким є добрий перекладач? Як його відрізнити від не дуже доброго?

Марія: Ну, ззовні, напевно, ніяк. Якщо Ви просто побачите людину, Ви навіть не скажете одразу, що це перекладач (сміються). А от переклад добрий відрізнити від не доброго - це насправді не просте таке запитання. Можу сказати, що добрий переклад – це не завжди той переклад, який легко читається. От побутує така думка, що от «я прочитав швидко, легко, там не було незнайомих слів, незнайомих виразів; словник не довелося розгортати».

Інтерв’юер: Без іншомовних слів, так?

Марія: Так. Дуже простою мовою. Тобто дуже легко.

Інтерв’юер: Доступною народові, так би мовити.

Марія: Так, от читачі люблять легкі тексти, переважна більшість читачів. Але от можу сказати, що хороший переклад, добрий переклад – це не завжди той переклад, який легко читати. Тому що для мене добрий переклад – це той текст, який якнайточніше, якнайвлучніше передає суть…і навіть не суть, а настрій оригіналу.

Інтерв’юер: Можливо, потрібно ще передати ставлення автора саме до описуваного? Ви маєте пройти через це, прожити разом з автором.

Марія: Так. Хороший текст потрібно відчути, потрібно прожити і на стилістичному рівні, і на лексичному. І просто цей текст має Вам подобатись. І от дуже важко цей стиль авторський гарно передати мовою, якою ти перекладаєш. Інколи, знаєте, бувають автори, в яких одне речення на три- чотири сторінки. Тобто як от в таких «титанів французької літератури», в того ж Віктора Гюго. В нього може бути початок речення там на сторінці 10, а кінець на сторінці 35. І в нас чомусь…і це мене дуже насправді обурює…Чомусь в нас дуже люблять спрощувати тексти, дуже їх скорочувати.

Інтерв’юер: Обрізати частини.

Марія: Так. От редактори власне люблять це робити. Ділити речення на 10 на 15 частин, для того, буцім то, щоб читач добре з цим розібрався, щоб читачу було легше, щоб читач не надто напружувався.

Інтерв’юер: Все для публіки, так? Для споживачів більше такий переклад.

Марія: Такий переклад не можна назвати добрим, як на мене,тому що, якщо Гюго такий складний, то і текст має бути дуже складним. А, якщо це якийсь легкий жіночий любовний роман, то звісно він має бути простим. Для мене критерій добрості чи не добрості – це, напевно, відповідність стилю, який є в оригіналі.

Інтерв’юер: Ну, так. Тобто саме відповідність стилю. А ось щодо усного і письмового перекладу. Що, на Вашу думку, легше? І чим відрізняються…можливо, за рівнем складності?

Марія: Ну, мушу зразу сказати, що я усним перекладом…не маю такого багатого досвіду в усному перекладі, все таки більше в письмовому. Звісно, я усно перекладала. Перекладала усно, коли працювала в організації Альянс Франсез. Там мені доводилося на посаді культурного менеджера перекладати усно багато. Але, чесно кажучи, усний переклад – це не зовсім моє. Напевно, це пов’язано з характером. Я така більше людина спокійна, домашня. Я просто дуже люблю, знаєте, добирати слова. Я можу порпатись в словниках там годинами. Тобто я дуже люблю відшукувати от який синонім тут підходить.

Інтерв’юер: Саме за доцільністю слова, можливо, в контексті?

Марія: Так, чи слушне це слово, чи доцільне. Знаєте, інколи буває, що одне речення перекладаю годину, три години. Інколи думаю, як краще передати це слово день, пару місяців. Тобто я людина така: я люблю подумати, обрати з десятка варіантів якнайкращий. А в усному перекладі все ж таки сенс той самий залишається. Тобто треба передати сенс. Але усний переклад – це переклад швидкий, це переклад, де не потрібно задумуватись. Цей переклад…ти маєш видати його одразу.

Інтерв’юер: А що, можливо, найважче ось саме для Вас в перекладі? І що найважливіше Ви можете виділити, можливо.

Марія: Ну, я думаю, що найважче, те і є найважливішим. Тобто для мене якось так. Найважче, я думаю тут зі мною погодяться майже всі…мало не всі перекладачі, це є почати. Тобто оці сумнозвісні перші сторінки, на які дуже важко налаштуватися. Тобто потрібно влитися в цей текст, спіймати цю хвилю. І зазвичай перші сторінки даються дуже важко. Тобто всі перекладачі (я читала їхні інтерв’ю, читала їхні відгуки), вони кажуть, що для них перші сторінки – це неймовірно тяжко. І потім зазвичай краще, краще, краще…і десь сторінка десята…напрацьовуєш вже і робота кипить. Я думаю, найважче – це почати.

Інтерв’юер: А чи можете Ви навести приклад якоїсь складної чи надзвичайно складної фрази для перекладу?

Марія: Слава Богу, дуже складні мені не траплялись. Я мрію отримати якісь дуже складні фрази, тому що я люблю подумати, люблю попрацювати.

Інтерв’юер: Ну, це щось нове. Можливо, якийсь новий досвід, так?

Марія: Так. А от щодо складних фраз. Тут така цікава історія: сталось так, що, як здавалось на перший погляд, проста, банальна фраза, така ніби то її дуже легко перекласти…інколи саме над нею я думаю не одну і не дві, і не три хвилини. Тобто чомусь такий парадокс. Я не знаю, може, ця фраза з якимось відтінком іронії чи якимось інакшим відтінком. Тобто не можу сказати, що прямо якась складна фраза – це обов’язково складна фраза. Тобто, якщо точніше казати, складною фразою може бути фраза проста. А от щодо важкості в перекладі можу сказати, що складними для мене, як і, напевно, для багатьох перекладачів є словосполучення, де є гра слів. Гра слів, яка зрозуміла людині, яка володіє оригіналом, яка це чує, яка це читає, але, яка геть не зрозуміла для нашого українського читача.

Інтерв’юер: Носіям мови, тобто, зрозуміло про що йдеться, так?

Марія: Так, можна сказати, що на фонетичному рівні гра слів дуже важка. Тому що, скажімо, от мені траплялося перекладати в одному романі…таке є французьке ім’я – Аврора, яке французькою звучить як Aurora. Приблизно так воно звучить французькою. І для француза ця фраза дуже схожа на іншу фразу, яка не має сенсу. Позаяк вона існує, як Or aux rats.

Інтерв’юер: І що вона значить?

Марія: Тобто, якщо перекладати дослівно – це «золото для щурів».

Інтерв’юер: Ого! Нічого собі!

Марія: Тобто це фраза, яка повністю не має сенсу.

Інтерв’юер: Тобто швидкість мовлення впливає, так?

Марія: Ну, так, коли її скажеш швидко, то ця фраза нагадує французьке ім’я Аврора. І для французів це очевидно. Тобто Aurora - Оr aux rats. А для нас, звісно, фраза «золото для щурів» не має жодного сенсу і близько не нагадує ім’я Аврора. Тобто тут, в таких випадках, доводиться робити примітку перекладача, так звану. Тобто я коментую і описую цю фразу, розказую чому вона для нас не зрозуміла, чому вона звучить для французів по іншому. Тобто доводиться часто робити перекладацькі примітки. І от з такими моментами працювати найважче.

Інтерв’юер: Ну, так. Роз’яснювати більше доводиться. А ось Ви згадували про письменників та їх твори. Ось, хто з найвідоміших письмових перекладачів художньої прози з французької є для Вас авторитетом саме?

Марія: Якщо про сучасних говорити?

Інтерв’юер: Так, так. Можна й про минулих.

Марія: Ну, я скажу трошки про вітчизняних. Я мушу сказати, що от мені дуже подобаються переклади з французької українською мовою Віктора Шовкуна. Віктор Шовкун перекладав найвідоміших «титанів французької класики» таких як Гюго, і Бальзак, і Альбер Камю…і, хто там ще…і Анатоль Франс. Ну, в принципі, всі найважливіші твори великих письменників перекладені Віктором Шовкуном. Мені дуже подобаються ці переклади. Дуже якісні. На жаль, Віктор Шовкун уже помер, десь кілька місяців тому. Це був дуже поважний чоловік, чоловік у віці.

Інтерв’юер: Але Ви з ним особисто не були знайомі?

Марія: На жаль, ні. Чесно кажучи, я би і не наважилась. Тобто навіть якби він жив десь поблизу…мешкав десь у Львові…Я дуже так ставлюсь до авторитетів з пересторогою… вони такі титани.

Інтерв’юер: Ну так, вони митці слова з багатим досвідом.

Марія: Так, в мене лише три роки досвіду…а тут Віктор Шовкун, в якого 55 років досвіду перекладу….

Інтерв’юер: Ого! Зрозуміло.

Марія: Ще можна назвати Леоніда Кононовича.

Інтерв’юер: А чи знаєте Ви якісь культурні заходи для перекладачів?

Марія: Так. Є перекладацькі всілякі зустрічі, здибанки. Ось Київський Арсенал, Форум видавців у Львові – це все ось такі події пов’язані з книжками, куди запрошують перекладачів та видавців.

Інтерв’юер: І Ви відвідуєте такі заходи, так?

Марія: Так. Я от цьогоріч вперше відвідала Київський Арсенал. Така величезна, масштабна подія. І власне у моєму, уже у моєму, місті Львові – Форум видавців у Львові. Тут збираються всі люди, які пов’язані з книговиданням. Проводяться різноманітні цікаві заходи. І власне є можливість познайомитись з відомими перекладачами. Там є і просто читачі. Відвідати може кожен. Власне це не є якимось закритим заходом. І можу сказати, коли одного разу я побачила Олега Короля (Олег Король – це теж один із перекладачів, якого я люблю, на якого я рівняюсь. Надзвичайно ерудована людина в усіх сенсах, дуже талановитий).

Інтерв’юер: Ви мали можливість поспілкуватися?

Марія: От в тому то й справа, що ні. Я побачила пана Олега Короля і я втекла, просто коли зрозуміла, що от зараз, зараз він зможе мене побачити, потисне мою руку. А я читала майже всі його переклади і я надзвичайно захоплююсь цією людиною…Я просто втекла і ось так я втратила свою нагоду…

Інтерв’юер: Ну, нічого. Все ще в майбутньому. А ось про досвід, до речі. Щоб стати добрим перекладачем який рецепт ось для Вас особисто…Ви для себе віднайшли?

Марія: Ну, я себе доброю перекладачкою ще не вважаю. Я така дуже самокритична людина. Напевно я ніколи не зможу сказати про себе, що я ось добра перекладачка. Хіба що у дев’яносто п’ять років…можливо, тоді.

Інтерв’юер: Ну, можливо, Ви знаєте рецепт якогось іншого перекладача. Можливо, читали чиюсь біографію. Як він досягав?

Марія: Ні, це дійсно. Я можу спробувати визначити рецепт для того, щоб бути добрим перекладачем. Для мене це, по-перше, не переставати читати. Читати постійно, читати багато, читати уважно і вдумливо. Тобто я знаю от є люди, які ставлять собі за мету прочитати сто книжок на рік.

Інтерв’юер: Нічого собі!

Марія: Так. Я от порахувала скільки це. Це приблизно 8 книжок на місяць. Але для мене, людини, яка любить читати це навіть забагато. Це не зовсім для мене, тому що я читаю більш вдумливо. Я читаю хоч і швидко, але я читаю вдумливо. Я постійно записую (в мене є нотатник на телефоні, куди я постійно записую всі слова, вирази і просто цікаві якісь словосполуки, які мені сподобались). Я читаю, але при цьому постійно нотую, записую, порпаюсь в словнику. Так що для мене читання…дві книжки на тиждень – це не реально.

Інтерв’юер: Так, тобто читання – це перше, а друге?

Марія: Багато читати, багато працювати. Маю на увазі, працювати над своїми помилками.

Інтерв’юер: Вдосконалюватися?

Марія: Так. І визнавати ці помилки. Тобто, маю на увазі, коли редактор віддає перекладачеві готовий відредагований текст, там стовідсотково є якісь помилки. Не може їх не бути. От є такі перекладачі, які просто не хочуть їх визнавати, кажуть, що це все неправда, це все не так. А мені здається, що потрібно вміти визнати, де ти був не правий чи не права. І не боятися цих помилок ніколи, а просто робити з цього висновок. Тобто я всі свої помилки записую доволі скрупульозно. Я всі помилки записую. Кожну помилку знаю майже на пам’ять . Я знаю, що я от вдруге такого не напишу ніколи.

Інтерв’юер: Тобто, щоб не наступати на одні й ті самі граблі, так?

Марія: Так, от це дуже важливо. Тобто «не забивати», як то кажуть, на помилки, а от над помилками працювати, помилки виписувати. І тільки так можна чогось досягти в плані якості перекладу.

Інтерв’юер: Ось, можливо, ще якісь пункти Ви хочете додати до цього рецепту.

Марія: Ще якісь важливі пункти… Ну, я думаю, важливо постійно працювати з мовою, якою ти перекладаєш. Тобто це може бути українська, російська. Для мене це зараз українська мова. Від російської я трошечки відійшла. І, я вважаю, що ніколи не можна сказати, що от я добре знаю цю мову. Насправді це зовсім не так. Мені мало не щодня трапляються слова, які я не знала. Я думаю це нормально.

Інтерв’юер: Так. Звісно. Неологізми ось зараз постійно в сучасному світі технологій з’являються.

Марія: Ну, так. Звісно. Постійно мова розвивається. Це треба розуміти. Треба намагатися йти в крок. Так що, можу сказати, що це постійна робота над мовою. І ніколи не можна сказати, що ти мову знаєш. Тому що мову знати стовідсотково добре, я думаю, не можливо. І навіть найкращі професори української мови не можуть осягнути всю.

Інтерв’юер: А ось , можливо, Ви мрієте перекласти якогось автора…в найближчих планах перекласти когось.

Марія: Ну, знаєте, я вже перестала мріяти, тому що, на жаль, не завжди мрії збуваються, справджуються, точніше. Можу сказати, що мені було дуже прикро, коли я…десь років п’ять назад…мріяла перекласти такого письменника, доволі відомого, Мілан Кундера.

Інтерв’юер: Це якийсь зарубіжний автор, так?

Марія: Так. Він писав французькою мовою, але за походженням, якщо я не помиляюсь, він чех. Але писав французькою мовою більшу частину свого життя.

Інтерв’юер: Цікаво.

Марія: Ну, так. Він просто переїхав до Франції. Тому так сталося, що більшість його творів написані саме французькою. Тобто він вважається французьким письменником. І от я дуже довго мріяла перекласти Мілан Кундера, але буквально минулого року…уже минулого 2018…я знайшла на полицях книгарні, що твори Мілан Кундера вже переклав Леонід Кононович.

Інтерв’юер: Нічого собі!

Марія: Так, цей «титан», яким я захоплююсь, якого люблю. Але, на жаль, було трохи так прикро, тому що це правда була моя мрія…

Інтерв’юер: Ось бачите, навіть «титани» іноді стають суперниками. Так?

Марія: Так. А вони всі суперники, на жаль. На жаль, доводиться перекладати і мати за суперників людей, які мають досвід 50, 60,70 років.

Інтерв’юер: З такими важко позмагатись, так?

Марія: Так. Дуже важко змагатись з людьми, для яких переклад дійсно став сенсом життя. Тобто мої три роки порівняти…ну, трохи смішно порівнювати мої три з шістдесятьма.

Інтерв’юер: Ну, Просто, можливо, видавництва ось саме запитують за більш, знаєте, з досвідом…ось «титанів» таких, так?

Марія: Так. Це дійсно так. Ви абсолютно тут маєте рацію. У видавництв є тенденція така – співпрацювати з уже відомими людьми. Тому доводиться конкурувати, на жаль. І ця конкуренція не на мою користь.

Інтерв’юер: А які книжки Вам вже довелося перекласти протягом Вашої перекладацької діяльності?

Марія: Ой, довелось… Ну, спершу я перекладала тільки російською мовою. Так вже вийшло, тому що я вважала її, напевно, рідною. Це змінилось. Все в житті міняється. Тепер я вважаю рідною українську. Що стосується перекладу: перші переклади – це російська мова…це були любовні романи. Як не соромно зараз зізнаватись.

Інтерв’юер: Тобто, що популярно, чого потребує споживач, те і перекладали, так?

Марія: Так. От Ви абсолютно праві. Що популярне. Але, на жаль, я не можу сказати, що я от пишаюся цими книжками.

Інтерв’юер: Декілька назв якихось, можливо…

Марія: Так, звісно. Можу сказати, що це була така французька популярна письменниця з таким неоковирним ім’ям – Марі-Бернадетт Дюпюї. Насправді ім’я дуже красиве, а книжки так собі… Це такі низького ґатунку…дуже низького ґатунку, як на мене, любовні жіночі романи: «Граф», «Замок» і так далі.

Інтерв’юер: Тобто нашвидкуруч написані, так?

Марія: Так, наскільки я знаю, вона дві- три книжки на місяць пише.

Інтерв’юер: Нічого собі!

Марія: Так. Її багато читають у Франції, за кордоном. Але от, на жаль, якість творів низька і я не хочу більше за таке братися, і власне не берусь. Перекладала я також і французького письменницю Діан Дюкре. В Діан Дюкре є роман, який російською мовою звучить так: «Забытые». Тобто «Забуті». Це вже краща література, якісніша. Але це все стосується мого періоду «російського». Якщо перейти до українського періоду, то це вже більш відомі, я б сказала, таки доволі відомі письменники як Жюль Верн. Я переклала його роман- антиутопію, який називається «Париж ХХ століття».

Інтерв’юер: Ого! В Жюля Верна, звісно, важка лексика.

Марія:Так, дуже багато технічних всіляких виразів. Дуже багато конкретики.

Інтерв’юер: Ну,так. В нього така більше наукова лексика, наскільки я знаю.

Марія:Так. Це науково-популярна фантастика. Можна сказати, це не зовсім те, що я люблю…Не зовсім те, що я мріяла перекладати,але от якість висока. Саме ім’я дуже відоме. Звісно, я не могла відмовитися. Окрім Жюля Верна скоро має вийти друком у видавництві «Фабула» (харківське видавництво «Фабула»), роман відомої французької письменниці Поль Констан. Вона отримала в 1998 році Гонкурівську премію за цю книжку, яка називається «Відвертість чи не відвертість».

Інтерв’юер: І Ви переклали цю книгу, так?

Марія: Так. Я її переклала. Це наразі остання моя книжка. І я вже дуже чекаю, коли вона вже вийде друком. Але це вже не від мене залежить.

Інтерв’юер: Ну, мабуть, від видавництва безпосередньо?

Марія: Так. Дизайн обкладинки й таке інше.

Інтерв’юер: А з якими видавництвами Ви співпрацювали?

Марія: От ,власне, Поль Констан – це видавництво «Фабула», як я вже сказала. А романи Жюля Верна – це видавництво Жупанського. Так і називається видавництво Жупанського, київське. Не можу ще не згадати: декілька книжок було…це книжки французького доволі відомого філософа на ім’я Оскар Бреніф’є. Це філософ, філософ-практик. Він, не побоюсь цього слова, всесвітньовідомий. Я навіть мала нагоду з ним познайомитись і трішечки його поперекладати.

Інтерв’юер: Нічого собі!

Марія: Так. Він дуже класний. Дуже рада, що я мала змогу його побачити, в Києві, під час Книжкового Арсеналу й поперекладати для нього.

Інтерв’юер: Безпосередньо для нього?

Марія:Так. Він виступав, а я мала перекладати для аудиторії. От,і власне я перекладала у видавництві «Дух і літера» його книжечки. Це філософські книжечки для дітей підліткового віку, які називаються «Що таке щастя?», «Що таке почуття?». І нещодавно переклала ще інші книжечки цього ж автора: «Що таке свобода?» і «Що таке жити разом?». Тобто це така одна серія, яка допомагає дітям відповісти на запитання «що таке…?».

Інтерв’юер: Ну, от бачите, одразу поєднання культур, так би мовити. Тобто з французької культури щось внесено в нашу культуру. Він привносить як роз’яснення, так?

Марія: Ну, переклад – це і є поєднання культур. Я думаю, це такий найяскравіший вияв поєднання культур, бо, що ж може зв'язати дві абсолютно різні культури і абсолютно різні мови як не переклад? Так що, власне, це і є так ланка, яка зв’язує. Дуже рада, що українські читачі зможуть почитати Оскара Бреніф’є . Це правда дуже круто, адже він відомий у світі і всі намагаються його запросити. Всі дуже раді, якщо він приїздить. Тобто це така непересічна особистість. І доволі відома.

Інтерв’юер: А ось тепер перейдемо, мабуть, до теми навчання. Звісно це минуле. Але потрібно його згадувати, аби поділитися якимось досвідом з нашими студентами.

Марія: Звісно. Хоча це було не так уже й давно. Тому там згадувати…три роки тому.

Інтерв’юер: Отже, як сталось так, що Ви вивчали французьку?

Марія: Ну, мушу сказати, що в школі…я навчалась в Одесі, як я вже сказала, то була спеціалізована школа №117. Там французької мови не було взагалі. Я вивчала англійську і німецьку. Німецьку вивчали гуманітарії, тому що наш клас поділявся на математиків і гуманітаріїв. Я, звісно ж, гуманітарій. Я була гуманітарієм і залишаюсь гуманітарієм. І пишаюся цим.

Інтерв’юер: Тобто Ви ще й німецьку знаєте, так?

Марія: Так. Я знаю англійську, німецьку. Але німецьку…я не можу сказати, що ці факультативні уроки по кілька годин на тиждень дали мені змогу вивчити мову. Тобто німецька…це було так, суто…Я думаю, що приблизно рівень А2, чи, можливо, В1.

Інтерв’юер: Ну, це вже не погано.

Марія: А от французької в школі не було. Я почала вивчати, коли була десь в класі вже десятому…дев’ятому.

Інтерв’юер: Для себе, так, мабуть?

Марія: Так. Просто для себе. Я тоді ще не думала вступати до факультету романо-германької філології. В мене не було такої думки. Просто, можу сказати, з чого почала… Я випадково почула по радіо таку французьку співачку Мілен Фармер. І просто почула, мені просто сподобалося, і я просто вирішила подивитися в інтернеті про що вона співає, тому що я ні слова, ясно, не розуміла. Звісно, я одразу знайшла текст пісень, знайшла переклад російською мовою. Але я відчувала, що от мені хочеться розуміти її краще. Я відчувала, що от цей переклад не передасть тієї гри слів, тому що побачила, що в тому російському перекладі (переклад був дуже хороший, до речі), постійно писалося, що от тут гра слів, і тут гра слів…

Інтерв’юер: Вам хотілось зрозуміти, що ж це за гра, так?

Марія: Так. Я розуміла, що в принципі сенс я розумію, але мені хочеться відчути цю гру слів. І тому я просто для себе знаходила якісь там довідники, в інтернеті дивилась якісь онлайн уроки… Тобто починалось усе так доволі банально, а потім я змусила своїх батьків віддати мене до цього культурного центру з вивчення французької мови та культури – Альянс Франсез. От і власне просто пішла в групу початківців А1, де я й дізналася перші свої слова, перші фрази. То було десь, коли я була десь в 9-10 класі. І в 11 класі я вирішила, що хочу складати ЗНО і спробую позмагатися з людьми, які французьку мову вчать з 6-7 років.

Інтерв’юер: Тобто Ви вирішили складати ЗНО саме з французької,так?

Марія: Так. Я складала ЗНО саме з французької мови. Ну, це була французька, українська мова і література, певна річ, і історія України. Це все, що було необхідне для того, аби вступити до факультету РГФ на кафедру французької філології.

Інтерв’юер: І чому Ви обрали саме французьке відділення?

Марія: Тому що англійська мені ніколи не подобалась, а французьку я любила дуже сильно. Причому, не тільки мову, а і французьку культуру загалом. Тобто це була й література, і кіно, і музика. Тобто взагалі все, що пов’язано з Францією: історія Франції… Мене це все дуже приваблювало. І власне тому не було навіть мови про те, на яку мову я вступатиму.

Інтерв’юер: Що б Ви могли порадити саме студентам, які вчать французьку мову?

Марія: Ну, я хотіла б порадити студентам не мріяти стати перекладачами, тому що, якщо вони будуть мріяти стати перекладачами, це означає, що в мене буде ще більше конкуренції, яка мені і так зараз не потрібна. Тому конкуренти мені не потрібні. Можу сказати, що мріяти стати перекладачем не потрібно. Переклад – це дуже важко. Треба бути готовим до того, що це така галузь, в якій, на жаль, наразі не можна заробити багато грошей. Тобто, коли ти йдеш перекладати, ти маєш розуміти, що ти будеш щось заробляти і тобі в принципі біде цього вистачати на життя, але от золотих гір собі уявляти не потрібно. От я хотіла б порадити людям, які хочуть стати перекладачами розуміти це і знати, на що вони йдуть. Ну, я думаю, що все таки переважна більшість студентів, які навчаються на факультеті РГФ, вони все таки стануть викладачами. Ну, тим, хто хоче стати викладачами, хотіла б порадити бути терплячими. І хотіла б побажати позичити наснаги, тому що бути викладачем…я не знаю як це можливо…і я захоплююсь цими людьми, які дійсно про це мріють, і для яких це от дійсно покликання. Тобто я бажаю їм дійти до кінця в своєму покликанні, тому що, на жаль, і викладачі в нашій країні наразі не отримують достатньо.

Інтерв’юер: Добре. Дуже дякую Вам за участь в нашому проекті.

Марія: Дякую і Вам. Дуже приємна розмова була. Дякую за запрошення.

Над інтерв’ю працювала: Шведенко Анастасія.